ИрIй



Категории Володимир Дрозд ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Ми жили в селi Пакуль. Дядько Денис обiцяв, що я вчитимуся в старших класах у мiстi. Матерi не вiрилося, що ïï рiдна сестра Дора вiзьме до себе жити ïï хлопця. Нарештi приïжджає дядько на велосипедi, забирає мене, корову Маньку, грушi з верби, що я нарвав, i iде до мiста. Мати застерiгає, щоб вчився й не займався дурницями, тобто не писав вiршi. Я заявив, що буду артистом. Прощаючись iз рiдним подвiр'ям, змахнув крилами й злетiв над ним. Подивився востаннє на любисток, бузок, мороз, бо не повернуся вже в Пакуль, — це мiй учорашнiй день. А мати приïжджатиме до мене в Ирiй. Прiй — це казкова краïна, де не буває зими, де карасi виходять на берег i мирно бесiдують зi щуками, а вовчицi вигодовують ягнят, куди злiтається птаство й перезимовує, ïï к у нас перебувають лiто мiськi дачники. Ирiй — це краïна мого майбутнього. Я прийшов до школи, пiдготувавши цiлу промову про те, яким старанним учнем Груду, щоб не думали, що я за протекцiю, але директора не було, довелося документи пiддати секретарцi, сказавши, що все домовлено. Я боявся закохатися. У школi побачив дiвчину з обкладинки календаря, закохався, потiм виявив, що в класi десяткiв зо два таких же дiвчат з обкладинки календаря — у коричневiй шкiльнiй формi з бiлим фартушком, з двома кiсками, iз серйозними й розумними очима за скельцями окулярiв. У недiлю матерi дали аванс за корову, i вона купила менi лижний костюм та грубошкiрi шкарбани на вирiст, довелося напхати туди соломи. Увечерi ми прогулювалися мiським бульваром з тiткою Дорою в новому крепдешиновому платтi та дядьком Денисом у довгополому срiблястому макiнтошi. Тiтка й дядько грали в лотерею — мрiяли виграти автомобiль, але кожного разу номери не сходилися, i тiтка дуже засмучувалася, навiть хотiла втопитися в ночвах, особливо пiсля мого зауваження, що не в грошах щастя. У мене був обов'язок — годувати величезного кабана, який не мiг навiть вилiзти зi своєï буди. Наближалася шкiльна художня олiмпiада, i я репетирував на подвiр'ï, готуючись до великоï сцени, уривок гетiвського Фауста. Немилосердно калiчачи сiльською вимовою слова, читав вiршi, потiм уклонявся псовi й кабановi i йшов зi сцени. Услiд менi вдячно шелестiли грушi, вишнi та яблунi, а дiд дивився пiдозрiло. На сценi я був у захватi вiд власноï декламацiï, чекав захоплених вiдгукiв знаменитого актора в журi, але обрали на мiську олiмпiаду iншого, не мене! Актор Перебендя, до якого я прийшов, сказав, що я можу грати, але треба виростити в собi душу, бо людина без душi — лише декорацiя, футляр, у якiм скрипка i не ночувала. А ростити душу так само важко, як ростити хлiб. I запросив приходити до нього по суботах. На вулицi у хмарах тютюнового диму тулився Жук iз жучками. Вiн похвалився, що скрутить голову дiвчинi в бiлому беретi, яка втекла вiд нього вчора пiсля кiно. Я вирiшив урятувати дiвчину. Схопив себе за вуха, пiдняв у небо i смикнув завiсу, яка вiддiляла день вiд ночi. Густа темрява впала на землю. Ми побiгли на вулицю Рибну, де жила дiвчина. Раптом побачили, що Жук, похмурий та злий з невдачi, йде по мiсячному променi. Тiльки-но я хотiв перерiзати промiнець, як дiвчина вхопила мене за руку й сказала, щоб не смiв цього робити, бо Жук не хулiган, вiн сильний та смiливий, i вона його любить. Коли я йшов знiчений додому, Жук полiчив менi всi зуби, i я крикнув на нього: Бандит! Урятував мене дядько, який приïхав на дизельному тракторi, за допомогою котрого збирався вiдкрити новий бiзнес — давити сiк iз яблук та робити вино. Уранцi я прокинувся з поганим настроєм, а потiм скинув камiнi з душi й заснув. Своєму друговi Славковi сказав, що подивився на себе критично й вирiшив стати кращим, анiж був досi. Ми вирiшили стати благородними гуïнгмами — за три мiсяцi позбутися негативних емоцiй, дотримуватися трьох правил: казати правду, керуватися у своïх вчинках розумом, бути готовим до самопожертви заради свого товариша. Прийшов Степко, що був iз жучкiв, i попередив, що Жук збирається мене побити. Увечерi мене проводжали благороднi гуïнгми. Почувся свист жукiв, i ми опинилися майже в зашморгу. Славко зiрвався з мiсця й побiг так, що його цiлий тиждень не могли зупинити. Андрiй розкрутив свою десятипудову сумку iз залiзяччям та iнструментами i знiс голову Жуковi, так що вiн i досi ганяється по свiту за власною головою. Дядько сказав, що вiн може на все це плюнути, але так i не змiг. Вiн розвернув виробництво вина, але отруïвся, бо зберiгав його в металевих бочках, i потрапив до лiкарнi. Дядько прийшов з лiкарнi худий, задуманий. Почувши про чудовисько, вирiшив урятувати вiд нього ирiйцiв. Вiн зрозумiв, що це чудовисько — його скажений кабан, що втiк разом iз гаражем. Ми пiшли за мiсто, знайшли собаку, i дядько скинув на потвору Собакареву гору. У бiблiотецi я знову побачив дiвчину з обкладинки календаря, ïï звали Клава, пiдiйти не зважився, згадавши про свiй бiдненький одяг. Я зустрiв ïï в нашiй школi. Дiвчина сказала, що закоханiсть — це слабкiсть, хвороба, але оскiльки вона робить наукове дослiдження з цього питання, то призначає менi побачення. Ми перебiгли дорогу в недозволеному мiсцi, викликавши зливу нарiкань з боку водiïв, i пiшли на ковзанку. У школi директор викликав мене на лiнiйцi й осоромив, роблячи зауваження за мою нестрижену голову й бруднi нiгтi. Менi захотiлося кинутися в прiрву, та я поглянув на рiку, на Прiй, згадав Пакуль i вирiшив, що нiколи цього не зроблю, а вiддам усi сили рiдному краєвi. Менi все частiше хотiлося в Пакуль. Ми зi Славком та Андрiєм пiшли на рiку Стрижень, поплавали на баркасi, зiзналися, хто яку благородну заповiдь не виконував, i вирiшили влiтку зробити добру справу — пiти в експедицiю на Солом'янку й описати побут i звичаï солом'янцiв. Тiтка Дора потрусила панчохи з грiшми, й купили вони з дядьком нарештi чорного опеля. Тепер зiбралися, як i мрiяли, поïхати ним у Пакуль. Проте машина вибухнула. Пiд дзвiн оркестру й гудiння паровоза дядька Якова ми вирушили в експедицiю на Солом'янку... Повiсть В. Дрозда Ирiй — про неповторний свiт юностi. Хлопець iз часом розумiє, що його щастя — у рiдному селi, а мрiя про велике мiсто — химера. Матерiальнi цiнностi швидкоплиннi. Це вiн розумiє пiсля вибуху опеля тiтки i дядька. Тож потрiбно шукати iншого в життi — самовдосконалення та розвитку духовностi.

Метки Ирiй, ВОЛОДИМИР ДРОЗД, скорочено, стисло, уривки, у скороченому вигладi, коротко
ИрIй